Гілля калин похилилося.
Мама, кому ж ми молилися?
Скільки іще забере вона
Твоїх дітей, не твоя війна?
Ветви калины накренились.
Мама, кому же мы молились?
Сколько еще заберет она,
Твоих детей, не твоя война?
Не йди темної ночі,
Ми відкриваєм з тобою Едем навмання.
Сльози твої дівочі
Стали перлинами нового світлого дня.
Не уходи в темной ночи,
Мы открываем Едем наугад.
Слезы, твои девичьи
Стали жемчужинами нового светлого дня.
Хіба хтось сказав тобі, що буде легко?
Та хіба ти можеш жити без мети?
Никто не говорил тебе, что будет легко,
Но разве сможешь ты жить без цели?
Нашi сонячнi днi зачекались давно,
Нам замало квиткiв на вокзал i в кiно.
Не показуйте жаль, не впадайте в екстаз,
Ми сьогоднi залишимо бiльше для нас.
Наши солнечные дни ждут нас давно,
Нам мало билетов на вокзал и в кино.
Не показывайте грусти, не впадайте в экстаз,
Мы сегодня оставим больше для нас.
Коли ти чекаєш,
Значить ти маєш на кого чекати...
Якщо тобі сумно,
Значить ти маєш, про кого згадати...
Коли ти високо,
То зорі, навколо, і небо так низько...
Хіба ти не віриш?!
Дивися, а правда, насправді, так близько...
Когда ожидаешь,
Значит, есть у тебя тот, на кого ждать.
Если тебе грустно,
Значит, у тебя есть, кого вспоминать.
Когда ты высоко,
И звезды вокруг, и небо так низко.
Разве не веришь?
Смотри, ведь правда к нам совсем близко.
Не така, як інші вона,
І лягає спати сьогодні одна,
Але шось таке в її очах.
Не такая, как другие, она
И ложится спать сегодня одна,
Но что-то есть в её глазах.
Холодна вода не врятує від спеки
І випити пам’ять душа не дає
І очі твої то моя небезпека
І ті ж самі очі, то щастя моє.
Холодная вода не спасет от жары
И выпить память душа не позволяет.
Глаза твои — это моя опасность,
И те же самые глаза — это счастье мое.
Твої грози пахнуть світлом,
Б'є погляд удаль,
Непохитно, непомітно
Дощ вабить печаль...
Не змогли мої сни
Стати сильними...
Без меж світ твоїх очей!
Серце моє п'яне тане...
Без меж сум моїх ночей,
Ким же я без тебе стану?..
Без меж любов моя...
Твои грозы пахнут светом,
Взгляд бьет вдаль.
Стойко, незаметно
Дождь манит печаль...
Не смогли мои сны
Стать сильны.
Без границ мир твоих глаз.
Мое пьяное сердце тает...
Без границ печаль моих ночей,
Кем же я без тебя стану?
Без границ любовь моя...
Слова... Слова – алмаз вини,
Мов зачаїлися в думках
На мить вони.
І от дуель, і от фінал,
Там, де навколо Колізей,
Звучить метал.
Слова... Слова — алмаз вини,
В мыслях притаились
На миг они.
И вот дуэль, и вот финал,
Там, где вокруг Колизей,
Звучит металл.
Тікай, не тікай -
Все одно ніхто не скаже,
Де там край,
Та й чи поможе він мені?..
Убегаю, не убегаю -
Все равно никто не скажет,
Где предел,
Да и поможет ли он мне?..
Який навколо видався туман,
Так ніби небо бачить мій самообман.
Какой вокруг выдался туман,
Будто бы небо видит мой самообман.
Осінь тепла, як весна,
Просить так, немов з останніх сил, вона:
Не вбивайте мрію.
В тобi я втоплю свою весну.
В тебе утоплю свою весну.
А за вікном майже весна,
Знає слова майже не сказані вона,
І у моїх жилах присутня.
А за окном почти весна,
Знает слова, еще не сказанные, она,
И течет в моих венах.
А за окном почти весна,
И, Боже, как же неожиданно она
Меняет мое будущее,
Мое будущее и мою жизнь...
А за вікном майже весна,
І, Боже мій, як несподівано вона
Змінює все наше майбутнє,
Наше майбутнє і наше життя.