Женщина как музыка. Её можно любить, даже не совсем понимая.
Все повинно минати, бо інакше нічого не настане.
Всё должно проходить, иначе ничего не настанет.
Життя пройде, немов вода,
І відцвіте, немов вишнева гілка...
В житті одна помилка — не біда,
Біда, коли усе життя — помилка.
Жизнь утечет, словно вода
И отцветет, как вишни ветка…
Одна ошибка в жизни — не беда,
Беда, когда вся жизнь — ошибка.
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
Всё повторялось: красота и мнимость.
Всё было: и асфальт, и спорыши.
Поэзия – всегда неповторимость,
Бессмертное касание души.
І живемо. Земля ще нас тримає.
А вже мистецтво ждать перестає.
Усі вже звикли: геніїв немає.
А що, як є? Зацьковинаий, а є?!
А що як він між нами ходить, геній?
Вивозить з бруду цей потворний час.
Що, як за це вже зараз в наших генах
нащадки наші зневажають нас?!
Так и живём. Земля ещё нас носит.
Но уж искусство прекращает ждать.
Нет гениев — и ладно. И не спросят
себя — вдруг есть? Затравлен, но не взять?
А вдруг, он между нами ходит, гений?
Вывозит ужас времени, сквозь грязь.
А коль сейчас за это в наших генах
потомки наши презирают нас?
— Великое небо.
— Или мы малые.
— Велике небо.
— Або ми малі.
У ті часи, страшні, аж волохаті,
коли в степах там хто не воював, -
от їй хотілось, щоб у неї в хаті
на стелі небо хтось намалював.
Вона не чула зроду про Растреллі.
Вона ходила в степ на буряки.
А от якби не сволок, а на стелі -
щоб тільки небо, небо і зірки.
Уранці глянеш -
хочеться літати.
В те времена кошмаров, прям косматых
Когда в степи там кто не воевал, -
Хотелось ей, чтоб прямо в хате
Над головою небо кто создал.
Не привелось ей слышать о Растрелли.
Она «на свёклу» лишь ходила в степь.
О, перекладина, что над постелью –
ей лишь бы небо в звездах.
Чтоб утром только глянуть
И в мечтах взлететь.
И в детство, будто в теплые края.
Летит душа, ей там тепло всегда.
Душа летить в дитинство,
Як у вирій,
Бо їй на світі тепло тільки там.
Все повинно минати, бо інакше нічого не настане. Всё должно проходить, иначе ничего не настанет.
И в детство, будто в теплые края.
Летит душа, ей там тепло всегда. Душа летить в дитинство,
Як у вирій,
Бо їй на світі тепло тільки там.